Історія школи

               З кінця XIV століття наші землі знаходи­лись під владою Польщі, політика якої була спрямована на полонізацію і окатоличування ук­раїнського народу. Польський уряд зовсім не дбав про освіту українців, не виділяв на утри­мання шкіл ніяких коштів. Лише укладення в 1596 році унії дозволило зберегти національне життя, відродити національну освіту і культуру. Але через відсутність світської інтелігенції справу навчання дітей брали на себе священики. Тому перші школи в Галичині організовувались в ос­новному при церквах. Така школа була створе­на і при яблунівській церкві Пресвятої Діви Марії. На жаль, архівні матеріали не дають точної дати заснування школи.

Вперше про школу згадується у записі, зроб­леному в 1745 році представником греко-католицької єпархії, який здійснював візитацію парафії. У цьому документі і записано, що школа знаходиться біля резиденції священика. А опис місцевос­ті дає можливість визначити, що перша шкільна будівля була зведена на тому місці, де тепер знаходиться старий будинок школи, біля цвинтаря. Священи­ком у Яблуневі тоді був Матій Терлецький. Оскільки у візитаційних звітах, зроблених до 1745 року, про школу нічого не згадувалось, то є всі підстави стверджувати, що школа заснована не пізніше 1745 року і що її перший учитель — Матій Терлецький.

У той час у містечку проживало 52 українські родини та 50 єврейських. У школі навчалися діти віком від 8 до 14 років. Навчання було не обов'язковим, і тому школу відвідувало дуже мало дітей. Школа не мала чіткого навчально­го плану. Вся її діяльність зводилась до того, щоб навчити дітей церковної грамоти, читати й писати по-польськи. Польська мова на той час була держав­ною мовою. Нею писалися державні документи. Її вживали навіть і у церков­ному урядуванні, в проповідях і виданнях. Візитаційні записи теж велися польською мовою.

Ця перша Яблунівська школа ще довго залишалася при церкві. З числа учнів підбиралися кандидати на священиків, але при цьому вони проходили додаткове навчання в пароха, а потім у єпископа.

Після першого поділу Польщі (1772р.) Галичина відійшла до Австрії. Щоб ослабити польський вплив на суспільне життя в Галичині, австрійський уряд пішов шляхом протиставлення йому українського населення. Це створювало сприятливі умови для національного відродження. Зростала і кількість парафі­яльних шкіл. Але українських підручників не було, тому навчання і далі проводилось польською мовою. Перший підручник церковнослов'янською мо­вою з'явився лише 1786 року.

У 1789 році (а за іншими джерелами у 1795 році) була відкрита державна однокласна тривіальна (звичайна) школа. На той час на теренах нашої області було небагато державних шкіл: дві школи в Станіславі (трикласна для хлопців і однокласна для дівчат), однокласні в Городенці, Тисмениці і Кутах. У державних школах дітей навчав світський учитель. Ці школи були утраквіс­тичними (двомовними), а навчання велося польською і німецькою мовами.

За шкільним законом, який тоді діяв, один учитель міг навчати не більше 80 учнів при цілоденному навчанні. Але у Яблунівській школі навчалося небагато дітей, бо у той час у містечку проживало 126 єврейських, 36 українських і 2 польські сім'ї. Діти з більшості єврейських сімей навчалися у  приватній школі.

Безпосередній нагляд над школою здійснював польський ксьондз, бо греко-католицької парафії у Яблуневі вже не було. Ксьондз контролював не тільки викладання релігії, але й інших предметів, аналізував методику навчання, поведінку вчителя, старанність і поведінку учнів, виконання родинного обов'я­зку щодо відвідування дітьми школи.

Понад 100 років у Яблуневі функціонувала державна однокласна тривіаль­на школа. За цей час могло змінитися щонайменше 4—5 вчителів. В архівних документах знаходимо прізвища трьох вчителів. Проте жодних відомостей немає про першого вчителя цієї школи. Так, у 1811 році на посаду вчителя було призначено Миколу Яворського. Він на цій посаді згадується в докумен­тах ще у 1819 та 1823 роках. Звичайно, він міг працювати ще багато років після 1823 року, адже відомості про ті роки відсутні.                     

У 1858, 1862, 1864, 1865 роках (роки, за які збереглися документи) вчителював Стефан Барановський. У цих документах є відомості і про кількість дітей шкільного віку. Подаємо ці дані: у 1858 році дітей шкільного віку було 573, відвідувало школу — 60; у 1862 році відповідно 446 і 71; у 1864 році —   431 і 64; у 1865 році — 421 і  70.                                             Принагідно  скажемо, що син Стефана Барановського Семен був знайомий з Іваном Франком. Обидва вони в один час навчалися у Львівському універ­ситеті. Семен Барановський познайомив Івана Франка з Кирилом Геником, допомагав Франкові грошима, коли він перебував у Коломийській в'язниці.

У 1868 році були прийняті так звані віросповідні Закони, за якими школа стала незалежною від церкви. Освіту і виховання віддано у руки світських людей. З 1869 року почала діяти Рада шкільна крайова, а з 1873 року місцеві та Окружні шкільні ради. У 1877 році Галичину поділено на 37 шкільних округів. Яблунів входив до Коломийського шкільного округу, хоч належав тоді до Печеніжинського повіту.

20 серпня 1870 року австрійським міністерством освіти на виконання дер­жавного закону видано наказ, який передбачав обов'язкове навчання дітей віком від б до 14 років. Тому кількість дітей, які відвідували школу, з кожним роком зростала. Спочатку школу перевели на двозмінне навчання, а потім була введена посада помічника учителя. Уже в 1896 році учителював Василь Статкевич, а помічником учителя була Ольга-Марія Кусіба.

До 1873 року тривалість навчального року була 46 тижнів. Навчання починалося між 1 вереснем і 1 листопадом в залежності від умов. А з 1873 року Міністерство освіти чітко визначило, що навчальний рік починається 1 вересня, а закінчується 15 липня. Навчання учнів було щоденним, окрім неділі і урочистих свят. Не було навчання і у четвер пополудні. З 1875 року введно ще двогодинне недільне навчання.

Вчителі ще розмовляли з дітьми українською мовою, але польська мова була обов'язковою і поступово витісняла українську. Наприкінці 90-х років XIX ст. школа стала двокласною. Проте учні навчалися шість років. Справа в тому, що всі нижчі школи мали чотири ступені. На І ступені дитина навчалася рік, на II — теж рік, а на III і IV — по два роки. Якщо школа була однокласною, то всі шість років вивчалася програма першого класу, якщо двокласна, то за шість років вивчалася програма другого класу. Як і в першому, так і в другому випадку діти на 4-му і 5-му році навчання вивчали одні і ті ж предмети в тому самому обсязі, аналогічно було і на 5-му і 6-му роках навчання. Цікаво, що в трикласній і чотирикласній школах навчання тривало теж шість років. Крім цього, в усіх нижчих школах після шести років навчання діти відвідували ще недільну школу на протязі двох років. У неділю учні приходили всього на дві години і вчилися різних практичних справ, пов'язаних із сільським господарством. Хто пройшов усі вісім років навчання чи навіть шість, вступити у гімназію чи у її підготовчий клас не міг через свій вік. Ті батьки, які хотіли дати своїх дітей у гімназію, забирали їх зі „штуби" уже після другого чи третього року навчання. За невідвідування школи накладалися штрафи, але відсів зі школи був великим.

У 1911 році збудовано новий добротний шкільний будинок, який мав чотири класні кімнати і помешкання для вчителя. Шкільна рада відкрила у цьому будинку чотирикласну школу. Школі було присвоєно ім'я цісаря Франца-Йосифа І. Директором школи призначено Матія Козяка. Навчання велося польською і німецькою мовами. У 1912 році була створена польська приватна школа, а в 1914 році — єврейська приватна школа Гірша, де навчалися діти заможних поляків і євреїв.

Під час першої світової війни, впродовж 1914 -1917 років, школа знову була 2-класною. А після проголошення у листопаді 1918 року ЗУНР школа реорга­нізовується в 4-класну і навчання ведеться українською мовою. Директором школи знову було призначено Матія Козяка. В школі працювало ще 5 вчите­лів. У четвертому класі викладали вже вчителі-предметники. 1918 — 19 навчальний рік був найсвітлішим, найщасливішим роком за весь час існування школи для дітвори та їхніх батьків. У школі зазвучало українське слово, залунала українська пісня, з'явилися підручники українською мовою. Гордо декламували малюки:

Українець я маленький!

Українці батько й ненька.

Молода Українська держава за неповний навчальний рік в умовах війни в освітній галузі зробила надзвичайно багато. Забезпечено нормальне функціо­нування навчальних закладів, охоплено молодь навчанням у народних, серед­ніх і фахових школах, організовано перепідготовку вчителів, прийнято закон про зрівняння шкільних вчителів з державними службовцями, що покращувало матеріальне становище вчителів.

Новий 1919 -20 рік розпочався в умовах польської окупації. Школа знову стала польською. Українська мова вивчалася як окремий предмет, хоч консти­туцією Польщі гарантувалося право українців на навчання дітей рідною мовою в початкових класах. Поступово школа реорганізувалась у п'ятикласну. Чоти­ри класи навчались у шкільному приміщенні, а один — в орендованому. У 1925 році школу відвідувало 189 дітей, їх навчало 7 вчителів. Щотижня проводилось 152 уроки.

У другій половині 30-х років школа реорганізована у 7-класну. Директором школи призначено Адамчика.

1939—40 навчальний рік розпочався, як звичайно, 1 вересня. Але 17 вересня війська радянської Росії перейшли Збруч. Це означало, що на захід­ноукраїнські землі прийшла радянська влада зі своєю системою освіти, зі своїми репресивними акціями проти національно свідомої частини української інтелігенції, активістів „Просвіти". Поспішно вибиралися польські урядовці і, навіть, окремі вчителі до Польщі. На їхні місця направлялися озброєні мар­ксистсько-ленінською ідеологією спеціалісти зі східних областей України.

Реорганізація школи пройшла досить швидко. На базі польської семирічки організовано українську неповну середню школу. Директором школи призна­чено Демка. І вже 1 жовтня 1939 року розпочалося навчання. За шкільні лавки сіло 360 учнів.

На початку 1940 року створено Яблунівський район, до якого відійшла територія, що до 1929 року належала до Печеніжинського повіту, а після 1929 року — до Коломийського. В Яблунові створено всі служби радянської влади районного рівня. Створено і відділ освіти, завідувачем якого призначено Ревуса. Семирічне навчання дітей було обов'язковим. І не тому, що радянська держава хотіла мати освічених громадян, а тому, щоб підростаюче покоління було виховане в комуністичному дусі, щоб стало активними провідниками політики партії. З цією метою в школах створювались піонерські та комсо­мольські організації, здійснювалось атеїстичне виховання, знищувалася націо­нальна ідея, нівелювалась національна свідомість. Історія України не вивчалась, а події з нашої минувшини трактувались так, як це було вигідно радянському імперіалізмові. З цих позицій аналізувалися і твори класиків української літератури.

У новостворений Яблунівський район прибуло нове поповнення педагогів зі східних областей України. В кінці серпня 1940 року відбулася конференція вчителів Яблунівського району, організована райкомом КП(б)У з участю відпо­відальних працівників районної партійної та комсомольської організацій. У серпні 1940 року директором Яблунівської НСШ призначено Гуфмана. У 1940 -1941 навчальному році навчалося 475 учнів.

Новий 1941-42 навчальний рік почався уже в умовах німецької окупації. Семирічна школа в Яблунові збереглася. Навчання велося українською мовою, але вивчення історії Німеччини й німецької мови було обов'язковим. Школу відвідувало дуже мало дітей. Вчителів не вистачало. Ті вчителі, які прибули за останні два роки зі Сходу виїхали разом з відступаючою червоною армією. Від кулі німецького поліцая загинула вчителька-єврейка Єва Штикльова, яка попрацювала у школі понад 20 років. Про Єву Штикльову у її вихованців залишились найкращі спогади. Вона в умовах польської школи розмовляла з дітьми українською мовою, знала і поважала українські звичаї і обряди. Тоді за німців із села Шешори переїхало в Яблунів подружжя вчителів Ольга та Григорій Вовк. Григорій Олексійович Вовк був призначений директором школи і на цій посаді перебував до  кінця німецької окупації.

У 1944 році радянські війська з боями вступили на наші землі. Знову відновилася радянська вла­да, знову все пішло за відомим сценарієм. 1944-45 навчальний рік розпочався 10 жовтня. Навчання проходило у дві зміни. Колектив учителів значно оновився. З тих учителів, які працювали при нім­цях, залишилися лише Г. О. Вовк та М. І. Малиголова. У початко­вих класах працювали Галаджій, Ульванська, М. І. Малиголова, М. Д. Богатиренко; у старших класах — М. М. Неглущенко, К. М. Ігнаток, А. М .Ковальчук, Г. О. Вовк. Директором був приз­начений Н. М. Давиденко, заву­чем А. Л. Корсунівська. 1944-45 навчальний рік перший клас закін­чило 16 учнів, другий — 18, тре­тій — 24, четвертий — 11, п'ятий — 8, шостий — 12, сьомий — 5 учнів.

У 1945 році на базі семирічної школи було відкрито середню школу. Директором школи призначено Г. О. Вовка. Він, правда, не дуже подобався тодішній владі через те, що освіту здобував у празькому університеті, що директорував при німцях, що його інтелігентність була західного зразка. Але Г. О. Вовк був одним з двох учителів у школі, які мали вищу освіту, тому призначення відбулося з умовою, що при першій нагоді його замінять. Так і сталося. Вже протягом першої чверті 1946-47 н. р. директором школи був К. Й. Герман, а з другої чверті і до червня 1953 року — Л. Д. Мацовка.

За три роки існування середньої школи склався достатньо кваліфікований і досвідчений колектив педагогів: К. О. Ільченко, В. А. Стоян, Г. О. Вовк, О. А. Черниш, Д. В. Олійник, Ю. К. Сторожик, К. В. Малигіна, Д. П. Лихогруд, Л. Д. Мацовка та інші. Перший випуск середньої школи відбувся у 1948 році. Тоді закінчили середню школу 16 випускників. У 1953 році директором школи було призначено І. П. Атаманюка, племінника Василя Атаманюка. І. П. Атаманюк теж пробував своє перо в поезії і до 1939 року друкувався у львівських літературних виданнях. Але на посаді директора школи він довго не був. У цьому ж навчальному році директорм школи призначено І. В. Коцюлима. З 1955 року по 1960 рік директором був Л. І. Юрчишин, а потім знову І. В. Коцюлим. Із серпня 1964 року по серпень 1993 року на цій посаді працював М. В. Томащук. За ці роки М. В. Томащуку вдалося значно зміцнити навчаль­но-матеріальну базу, розширити навчальні площі, згуртувати досвідчених педа­гогів і на цій основі піднести рівень навчально-виховного процесу. І хотілося б тут згадати всіх педагогів, які працювали за ці роки в школі — всіх, не применшуючи  заслуг  жодного з них.  

        Із серпня 1993 року по вересень 1994 року директором був В. Ю. Курищук, а  із  жовтня 1994 року по вересень  1998 року — М. М. Клим'юк, опісля  до  2002  року - Курищук  В.Ю., а  надалі - Клим'юк  М.М.


Comments