Батькам про кризи та стабільні періоди розвитку дитини

           Розвиток  дитини  має  нерівномірний  характер. На одних етапах зміни у дитячій психіці відбуваються повільно та поступово ( стабільні періоди), на інших – бурхливо й швидко (кризові періоди). Послідовність розвитку визначається чергуванням стабільних і критичних періодів.

Для того, щоб допомогти дитині у кожен з таких періодів  та конструктивно вплинути на її  особистість, треба розуміти  особливості  періоду, який вона проходить, що саме відчуває дитина, щоб стати їй на допомогу та не пошкодити  їй.

Основними кризами віку є: криза 3-5 років, криза 7-9 років, криза 12-14 років. Це найважчі психологічні періоди, коли дитина може відчувати дуже глибоку кризу. Всього ж за час свого розвитку кожна людина проходить близько дев'яти кризових періодів. 

Під час кризи дитина за дуже короткий термін змінюється у своїх основних рисах цілком. Це революційний, бурхливий, стрімкий  перебіг подій як за темпами, так і за змістом змін, що відбуваються.

Для кризових періодів характерні певні особливості:

         1. Їх межі вкрай невиразні, розмиті. Криза настає непомітно,дуже важко визначити момент її початку й завершення. Різке загострення (кульмінація) спостерігається лише всередині цього етапу.

         2. Апогей  кризи для оточення виявляється у зміні поведінки дитини, її «важковиховуваності». Дитина ніби виходить з-під контролю дорослих, стає вередливою, стрімко знижується успішність у школі та працездатність, зростає кількість конфліктів з оточенням. Внутрішнє життя повязане з болісними переживаннями.

       3. Розвиток під час кризи має  переважно негативний характер. На відміну від стабільних періодів, тут відбувається швидше руйнівна, ніж творча робота. Дитина не стільки здобуває, скільки щось втрачає з надбаного раніше. Водночас у критичні періоди спостерігаються й конструктивні процеси розвитку, поява новоутворень, що мають перехідний характер і не зберігаються на далі у тому самому вигляді .

   Криза 7-9 років - це вік, коли дитина виходить із світу батьківської опіки і турботи, із батьківського дому у зовнішній світ стосунків та відносин. Дитина ніби виходить із атмосфери сімейних правил та порядків у інший  світ, де існують свої правила та обов'язки  співіснування.

   Криза віку полягає у тому, що дитина переживає тест на становлення  особистості. Всі ті якості, які  дитина придбала  протягом  життя у сім'ї  тепер зустрічаються із правилами життя у колективі, міжособистісними стосунками. Йде  переоцінка цінностей, життя. Дитина переживає  глибоку психологічну  кризу та  навантаження.

   ЇЇ основні симптоми:

  1. Втрата безпосередності поведінки. Між бажаннями та вчинками вклинюються внутрішні переживання щодо правомірності чи доцільності своїх дій.

     2. Манірність поведінки. Намагаючись виправдати сподівання дорослих,  дитина відверто демонструє навіть ті позитивні якості, які їй не властиві.

     3. Симптом «гіркої цукерки». Дитині погано, але вона намагається це приховати. Семирічна дитина не може стримувати свої почуття, не вміє керувати ними. Втративши одні форми поведінки, вона ще не опанувала інші. Виникають труднощі у вихованні, дитина замикається в собі і часто стає некерованою.

Враховуючи те, що  тепер  дитина  ще  має  додаткове  навантаження  від занять у школі, розумову та емоційну  напругу, криза може вплинути на формування особистості, якщо в цей  період батьки не продемонструють  підтримку, турботу, безмежну  любов до  дітей.  Беручи до уваги, як глибоко  діти  сприймають  оцінки, які вони отримують у школі, яке значення вони мають для оцінки їх, як особистості, криза може стати досить  значущою, що  впливатиме  на подальше ставлення  до  себе, колективу, батьків, дружби в цілому та бажання вчитися і досягати мети.

Усе, що стосується навчання, виходить на перший план, а те,  що повязане з грою,  стає менш важливим. Маленький школяр продовжує із захопленням гратися ще довго, але гра вже перестає бути основним змістом його життя.

Дослідження доводять, що успішне навчання дітей у школі залежить від певних особливостей поведінки батьків .

Батьки встигаючих учнів мають реалістичні уявлення про поточні досягнення своїх дітей, але при цьому вірять, що в майбутньому вони обов’язково доб’ються успіху у кар’єрі. Такі батьки допомагають дітям розвивати впевненість у власних силах, заохочуючи до виконання посильних завдань у школі і вдома.

У таких родинах діти оточені теплом та любовю, а методи контролю й підтримки дисципліни характерні скоріше для авторитетного, ніж авторитарного стилю батьківської поведінки. Діти знають межі дозволеного, але при цьому почуваються у безпеці і впевнені, що їх люблять.

І, напевно, найважливіше, що батьки встигаючих учнів постійно спілкуються з ними. Вони читають своїм дітям книги, уважно вислуховують їхню думку, регулярно розмовляють з ними. Батьки підтримують інтерес дітей до пізнання і подають їм у цьому приклад.

Діти даного вікового періоду є емоційно вразливі. У них розвивається почуття власної гідності, зовнішнім вираженням якого є гнівне реагування на будь-яке приниження їх особистості та позитивне переживання похвали.

Підлітковий вік

Саме у цьому віці відбувається перехід від дитинства до отроцтва і юності і пов’язані з цим переходом зміни в фізичному, психічному і соціальному відношеннях.

В. Сухомлинський назвав цей  період другим  народженням  людини. “Першого разу народжується жива істота, другого разу — громадянин, активна, мисляча, діюча особистість, що бачить уже не тільки навколишній світ, а й саму себе. Першого разу людина  заявляє  про себе криком: “Ось я, дбайте, турбуйтесь, не забувайте про мене  ні на хвилину, бережіть, сидіть, затамувавши подих, біля  моєї  колиски”. Вдруге народившись, людина заявляє про себе зовсім інакше: “Не опікайте мене, не ходіть за мною, не зв’язуйте кожен мій крок, не сповивайте мене пелюшками нагляду й недовір’я… Я самостійна людина. Я не хочу, щоб мене водили за руку” (т. 3, с.340).

У цей час яскраво виявляються прагнення до самостійності і властивих дорослим форм поведінки. Стосунки з дорослими, зокрема з батьками й педагогами, стають складнішими, особливо, коли старші не розуміють змін, які відбуваються в особистості підлітка, і продовжують ставитись до нього, як до дитини.

Я найбільше боявся,—зізнається великий педагог,— що не помічу, не зумію зрозуміти, коли в дитинінароджується підліток”.

Нерозуміння цього часто створює складні ситуації. Частішими стають, порівняно з молодим шкільним віком, прояви негативізму, неслухняності та інші порушення норм поведінки.

Труднощі у вихованні зникають, якщо батьки розуміють закономірності змін у психічному житті дітей, поважають ті нові тенденції, які народжуються. Треба враховувати вразливість, емоційність, суперечності отроцтва. Скажімо, з одного боку підлітки непримиренні до зла, прагнуть справедливості, “готові вступати в боротьбу з найменшим відхиленням від істини, а з другого боку — не вміють ще розібратись у складностях життя, не знають, у чому ж істина. Друга суперечність полягає у прагненні підлітка бути хорошим і небажанні, щоб його виховували; третя — у прагненні показати себе, самоутвердитись і невмінні це зробити; є глибока потреба в пораді, допомозі — і водночас небажання звернутись  до старшого. Ці та інші суперечності підліткового  віку не є чимось фатальним. Умілою виховною роботою вони згладжуються, послаблюються, а невмілою —  загострюються, приводять до конфліктів.

Криза 13-14 років

Цей вік – це другий виток розвитку Я, але вже як егоїзм. Тобто Я направлене не в середину, а на зовні. Формування особистого Я приймає  соціальний характер - хто Я  у суспільстві? Відбувається  переосмислення свого місця у суспільстві, свого значення, своєї позиції, своїх можливостей, ідентифікація себе із соціумом. Позиція "Я - головний" змінюється на позицію "Що Я означаю".

Враховуючи особливості та складності  підліткового  періоду, внутрішні  зміни, емоційну нестабільність, психологічні  зміни  мають  величезний  вплив  на формування  світогляду. Дитина піддає  сумніву  всі цінності, які передали  батьки, знаходиться у пошуку своєї особистості  і  самоусвідомлення, що впливає на її ставлення до оточуючих, особливо до близьких людей. Але ж діти у такому віці ще не здатні  взяти  відповідальність за своєжиття, тому мають величезну потребу у підтримці батьків та розумному ставленні до їх пошуків своєї  особистості.

Основну причину таких бурхливих проявів одні психологи вбачають в тому, що дорослі не змінюють своєї поведінки у відповідь на появу у підлітків прагнення до нових форм взаємин із батьками та вчителями. Інші розглядають «кризу тринадцяти років» як пряме відображення процесу статевого дозрівання…

Вираженими симптомами названої кризи є:

1. Зниження продуктивності навчальної діяльності (а також спроможності нею займатися) навіть у тих сферах, де підліток обдарований.

2. Негативізм. Підліток ніби відштовхується від оточуючого середовища, схильний до сварок, порушень дисципліни, переживаючи водночас внутрішнє занепокоєння, невдоволення, прагнення до самотності та самоізоляції.

Але, поведінка підлітка під час кризи не обовязково має негативний характер.

1. Негативізм яскраво виражений у всіх сферах життя. Триває таке від кількох тижнів до випадків, коли підліток надовго самоізолюється від родини, є надмірно збудливим, або ж навпаки, байдужим. Подібні болісні й гострі прояви негативізму спостерігаються у 20% підлітків

2. Приблизно 60% підлітків проявляють негативізм лише в окремих життєвих ситуаціях, насамперед як реакцію на негативний вплив середовища (сімейні конфлікти, гнітюча атмосфера в школі …)

3. У 20% підлітків негативізм у поведінці взагалі не проявляється. Підліток намагається зайняти місце дорослого в системі реальних стосунків між людьми, тому для нього і  мужність,  і сміливість, і одяг важливі передусім у зв’язку з цією соціальною позицією.

Центральне місце в житті підлітка займає спілкування з товаришами, яке набуває такої цінності, що нерідко відтісняє на другий план і навчання, і навіть стосунки з рідними, що і відіграє важливу роль у розвитку особистості підлітка. До дружніх стосунків ставляться особливі вимоги: взаємна відвертість та розуміння, рівність, чуйність, здатність співпереживати, вміння зберігати таємниці… Саме тут (побудова стосунків з другом та дії в їхніх рамках) відбувається пізнання підлітком іншої людини і самого себе, розвиваються засоби такого пізнання як :уміння порівнювати, аналізувати й узагальнювати вчинки друга та власні, бачити їх етичну сутність і оцінювати її, розширення уявлень про власну особистість та особу товариша, зміни в оцінюванні інших та самооцінка…. Інтерес до однолітків протилежної статі сприяє розвитку вибіркової спостережливості: зауважуються навіть незначні зміни у поведінці, настроях,переживаннях та реакціях людини, яка подобається.

Невиконання розпоряджень дорослого, нехтування обов’язками, протест – усе це ніщо інше, як боротьба підлітка за зміну існуючого типу стосунків.

Вони вимагають поваги до власної особистості та людської гідності, довіри та самостійності, тобто істотно обмежують права дорослого та розширюють свої власні.

Характер спілкування з дорослими істотно впливає на особливості самооцінки підлітків. Цей вік характеризується емоційною нестабільністю та імпульсивністю поведінки. Підлітки часто спочатку діють, а вже потім думають про наслідки, хоча усвідомлюють при цьому, що варто було б вчинити навпаки.

         Рання юність (від 14-15 до 18 років) – це період завершення фізичного дозрівання організму, завершальний етап початкової соціалізації особистості. У 15-18 років у більшості юнаків і дівчат завершується статеве дозрівання організму.

Одна з центральних проблем даного вікового періоду – перебудова взаємин із дорослими. Старшокласники прагнуть звільнитися від контролю та надмірної опіки зі сторони батьків і вчителів, а також від установлених ними норм і порядків. Властиві такі домагання підлітка:

-у сфері поведінки: потреба і право самостійно вирішувати особисті проблеми;

-емоційної автономії: потреба і право мати власні, самостійно обрані уподобання;

-нормативної автономії: потреба й право на власні норми й цінності  ( І.С.Кон).

-найлегше досягти незалежності у поведінці, зрозуміло, в певних рамках, передусім у сфері дозвілля.

Юнаки та дівчата дедалі частіше проводять вільний час поза домівкою й школою, віддаючи перевагу одноліткам як партнерам по спільному дозвіллю. (Доречно пригадати тут про батьківський контроль за дітьми).

Батьки, як правило, хворобливо реагують на емоційне відчуження з боку своїх дітей, скаржаться на їх черствість та байдужість. Проте це тимчасове явище, емоційний контакт із батьками відновлюється після завершення кризового періоду на новому рівні, якщо, звичайно, нетактовність і безцеремонність старших не закриють для них внутрішній світ молодої людини надовго, а  то й назавжди.

Я-концепція

Основний психологічний здобуток юності – власний внутрішній світ. Процес відкриття власного «Я» складний і внутрішньо суперечливий. Несподівано виявляється, що  «внутрішнє Я» не співпадає з «зовнішньою» поведінкою, тому актуальною стає проблема самоконтролю. Невизначеність, недостатня диференційованість, розмитість «Я» в цьому віці зумовлюють відчуття стурбованості та внутрішньої порожнечі, яку слід чимось заповнити, що, у свою чергу, породжує посилення потреби у спілкуванні. Водночас зростає вибірковість спілкування та потреба у відособленні від інших.

Яке товариство в наших дітей? В період юності продовжується процес переорієнтації спілкування з дорослих  на ровесників. Загострені відчуття самотності ( а таке може спричинити нерозуміння дорослих дитини) та власної непотрібності викликають нестримне прагнення до об’єднання й спілкування з однолітками, у товаристві яких вони прагнуть знайти таке необхідне емоційне тепло, розуміння, визнання власної значимості. Надзвичайно важливою є потреба не просто входити до складу групи, а бути прийнятим однолітками, відчувати свою необхідність, мати у групі певний авторитет. Низький статус у групі, як правило, корелює з високим рівнем особистісної тривожності.

Різко посилюється потреба в індивідуальній інтимній дружбі. Помітно активізуються міжстатеві взаємини: розширюється сфера дружніх стосунків, розвивається нагальна потреба в коханні, з’являються серйозні захоплення, багато хто розпочинає статеве життя.Його вплив на мислення, емоції, взаємовідносини з дорослими і ровесниками—величезний.

Статева зрілість скоріше наступає у дівчаток.  В. Сухомлинськийрадить батькам і вихователям:  “… бережіть дівчаток у цей період від нескромних, занадто цікавих, а інколи й розбещених поглядів дорослих. Нескромний, “оцінюючий” погляд дорослого дівчинка переживає як щось дивне, не зовсім зрозуміле, але водночас вона здогадується (більше відчуваючи, розуміючи), кого в ній бачать і розглядають, і це спочаткузбуджує в ній сум’яття, а потім—думку про взаємовідносини статей.

Від юнака і зрілого чоловіка вимагається моральна вихованість, щоб “не помічати” змін, які відбуваються в організмі дівчинки. Якнайменше розмов про любов, про статеве життя, якнайменше підвищеного інтересу до статевого дозрівання дівчинки,  якнайбільше людяності, сердечності, чуйності й чутливості у взаємовідносинах між членами сім’ї— ось у чому передумова правильного статевого виховання” (т. З, о. 351).

Співставмо тепер цю пораду В. Сухомлинського з реаліями нинішнього життя підлітків. Злива телевізійних деморалізуючих фільмів з цинізмом і оголеністю людських взаємовідносин. Підслухаймо про що і як розмовляють наші діти — і вуха в’януть від вульгарної лексики, якою рясніє їх мова. Звідки вони цього навчились? Від старших — юнаків і дівчат, розбещених порнографією, тусовками, алкоголем, а інколи й наркотиками. Чи все ми робимо, щоб відгородити нашу дитину від такого впливу? І який приклад (це архіважливо!) подаємо самі? Який культ панує у нашій сім’ї? Якими духовними цінностями живемо ми, батьки? Яке ставлення у нашій сім’ї до матері?

На думку В. Сухомлинського, “дух високого, цнотливого ставлення до матері — джерела  людського  життя і краси… — облагороджує  природний  статевий  потяг, очищає душу від тваринного, грубо інстинктивного.  Той, хто вихований в дусі “благовіння перед матір’ю, ніколи не гляне на дівчинку… хтивим поглядом, його очі не примусять  юну  істоту  зіщулитись, насторожитись  або ж, навпаки, відповісти жіночою кокетливістю”.

У хлопчиків статева зрілість починається на 2 роки пізніше. У підлітковому віці як у хлопчиків, так і у дівчаток прискорюється ріст організму. Інтенсивне збільшення фізичної сили позначається на поведінці. Відчуваючи приплив сили, вони прагнуть продемонструвати міць своїх м’язів, а часом навіть переоцінюють свої можливості. Так подбайте, батьки, щоб ця енергія витрачалась ними на цікаві й доступні для дітей види трудової діяльності, на спортивні заняття (в розумних дозах!).

Центральним новоутворенням ранньої юності стає самовизначення не лише особистісне, але й професійне. У попередні роки при виборі професії старшокласники передусім орієнтувалися на престижність професії (соціальну значимість), її вимоги до особистості, принципи й норми взаємин, характерні для даного професійного кола. Сьогодні найважливішим фактором став матеріальний стан сім’ї. Не менш важливим і є участь батьків – прискорення цього процесу за допомогою прямого психологічного впливу, як правило, дають негативні результати, викликаючи у старшокласників зростання тривожності, а іноді і відмову від будь-якого самовизначення, небажання взагалі щось вибирати. Потрібно опиратися на можливості дитини (нахили,здібності), і нестримне бажання оволодіти тою чи іншою професією, результатом якої буде сумлінний і відданий праці робітник!

У десятикласників самооцінка висока, порівняно безконфліктна і стійка. У цьому віці юнаки та дівчата оптимістично оцінюють себе, власні можливості, і тому не виявляють надмірної тривожності.

У випускному класі ситуація ускладнюється, оскільки вже потрібно здійснювати реальний вибір свого майбутнього. Частина випускників зберігає оптимістичну самооцінку (вона не дуже висока, але гармонійно поєднує наміри з власними можливостями). У інших самооцінка завищена, охоплює всі сторони життя, змішуючи реальність із бажанням, а третім (переважно дівчатам)  притаманна низька, конфліктна самооцінка, невпевненість у собі, гостре переживання невідповідності своїх прагнень наявним можливостям.Із цим ми можемо впоратись разом: і батьки і школа, довіряючи, діагностуючи і підримуючи дитину в тому чи іншому виборі професії.

За даними численних опитувань, старшокласники насамперед хотіли б бачити в батьках друзів і порадників. Відповідаючи на запитання: «Чиє розуміння для вас є найважливішим, незалежно від того, як ця людина фактично розуміє вас?» - більшість юнаків на перше місце поставили батьків. Відповіді дівчат суперечливіші, однак і для них розуміння батьків є дуже важливим.

У відповідях на запитання: «Із ким би ти став радитися в складній життєвій ситуації?»- і юнаки і дівчата поставили на перше місце матір. На другому місці у юнаків виявився батько, а у дівчат товариш (подруга).

Отож, прагнучи самостійності, юнаки і дівчата все ж зберігають потребу в життєвому досвіді і допомозі старших; родина залишається тим місцем, де вони почуваються спокійно і впевнено. У цьому віці молодь обговорює з батьками життєві перспективи, головним чином,професійні. З батьком уточнюються найважливіші плани на майбутнє, намічаються способи досягнення поставлених цілей і аналізуються труднощі, пов’язані з навчанням.

        Діапазон проблем, що обговорюються з матір’ю, ширший: він включає, окрім планів на майбутнє, стосунки з ровесниками у школі й поза її межами та особливості життя в родині. Життєві плани юнаки та дівчата можуть обговорювати і з учителями або іншими знайомими дорослими, чия думка для них авторитетна.

Старшокласники ставляться до близьких дорослих як до ідеалу, вбачають у них певні еталони (в області людських взаємин, моральних норм, у різних видах діяльності). Юнаки та дівчата ніби приміряють до них своє ідеальне «Я» - якими їм хотілося б стати у дорослому житті.

 І як свідчить одне з опитувань, 70% старшокласників «хотіли б бути такими людьми, як батьки», а 10% хотіли б бути схожими на своїх батьків «де в чому». Тож не розчаруймо наших наслідників, будьмо гідними батьками, наставниками, друзями своїм дітям і результат не забариться!!!!

 

Використана література:

 

1) Вікова та педагогічна психологія : навч. посіб./ О.В. Скрипченко,  Л.В. Долинська, З.В. Огороднійчук та ін., - К. : Просвіта, 2001.

2) Малкина-Пых И.Г.  Справочник практического психолога. Возрастные кризисы детства. – М. : Изд-во Эксмо, 2004.

3) Малкина-Пых И.Г. Возрастные кризисы подросткового возраста. – М.: Изд-во Эксмо, 2004. 

Comments